ОВОЧІВНИЦТВО ТА КАРТОПЛЯРСТВО: ДИНАМІКА ДВАДЦЯТИ РОКІВ РОЗВИТКУ
(ЧАСТИНА 1: ОСОБЛИВОСТІ, ПОХОДЖЕННЯ, ПОСІВНІ ПЛОЩІ)
За інформацією «Енциклопедії Сучасної України» О́ВОЧІ – соковиті частини овочевих рослин (коренеплоди, бруньки, пагони, стебла, листки, суцвіття, плоди, цибулини, корені), придатні для споживання людиною та які використовують як продукти харчування і сировина для переробки. Здебільшого в їжу використовують коренеплоди (буряк, морква), стеблоплоди (кольрабі), цибулини (цибуля), розрослі верхівкові бруньки (капуста), розетки листків (шпинат), черешки листків (ревінь), сукупність потовщених соковитих квітконосних стебел (цвітна капуста), недорозвинені плоди (огірок, кабачок), стиглі плоди (помідор), недостигле насіння (зелений горошок) тощо.
Овочі збирають: у їстівній стиг¬лості – для споживання у свіжому вигляді; у збиральній – для закладання на довготривале зберігання; у технічній – для технологічної перероб¬ки та транспортування на далеку відстань; у фізіологічній – для одержання насіння.
Овочівництво є поширеною галуззю сільськогосподарського виробництва в Україні і має багатовікові традиції та досвід вирощування і споживання.
ПОХОДЖЕННЯ ОВОЧЕВИХ КУЛЬТУР
Огірки / Батьківщиною огірка вважають Індію, де він увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери. Зображення огірка зустрічається на пам'ятниках древніх єгиптян. В Греції за часів Гомера навіть існував Сикион – «місто огірків». Стародавні римляни круглий рік вирощували огірки в теплицях і солили їх в діжках. В древності огірковий сік зарекомендував себе як косметичний засіб, що очищає і відмолоджує шкіру. Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов'яни. А від них огірок потрапив до німців.
Помідори / Мають походження з Південної Америки. Першими помідори в Європу завезли іспанці в середині XVI століття. До початку XIX століття у європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів. З середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.
Капуста / Одна із найдавніших овочевих культур, що вирощувалася в Середземномор'ї і Південній Європі понад 4,5 тисяч років. Селяни Стародавнього Риму любили капусту з солониною і бобами. Стародавні греки і римляни вважаючи її ліками, що виліковують майже всі існуючі хвороби. В середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки».
Цибуля / У Стародавній Греції цибуля вважався священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту. Однак імениті городяни в Стародавній Греції вважали непристойним вживати цибулю в їжу через стійкий і неприємний запах.
Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її споживали майже всі громадяни: від сенаторів до плебеїв, щодня з'їдаючи порцію цибулі. Щоб уникнути неприємно запаху цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами.
Від римлян цибуля потрапила до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали героїв, які відзначилися в боях. В Іспанії та Португалії цибуля досі вважається основним компонентом щоденного раціону.
Часник / Часник використовували ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса. З незапам'ятних часів часник вирощували в Китаї. У китайській абетці знак, який позначає часник, – один із найдревніших.
У Стародавній Греції часник вирощували, але в щоденний раціон не вживали, так як часниковий запах вважався вкрай неприємним, він ображав почуття Богів.
У Стародавньому Римі часник їли бідні люди. Від римлян часник перейшов в середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часнику джерело здоров'я.
Морква / Морква відома понад чотири тисячі років. Батьківщиною моркви помаранчевих сортів вважається узбережжя Середземного моря, а жовтих і білих сортів – Афганістан.
Моркву охоче вживали в їжу древні греки і римляни. Вона була вишуканою стравою і аж до XVI століття вважалася делікатесом.
Європейці почали масово вирощувати моркву тільки у XVII столітті. Соуси із моркви і досі вважаються делікатесом у німців та французів.
Буряк / За дві тисячі років до нашої ери буряк уже був відомий, але у Стародавній Персії вважався овочем сварок та пліток. Використовували його з лікувальною метою. Розводити буряк як коренеплідний овоч почали за 800 років до нашої ери в гірських районах передньої Азії. У Стародавній Греції та Римі хоч і вважали цей овоч причиною сварок, але це не завадило йому зайняти місце найулюбленішого. Стародавні римляни вживали в їжу не тільки коріння, а й листя.
Кабачки / Кабачок родом з північної Мексики, де спочатку в їжу вживалося тільки його насіння. В Європу кабачок потрапив в XVI столітті. Спочатку кабачки вирощувалися в ботанічних садах. У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі кабачки в їжу.
Перець болгарський / Після відкриття Америки перець привезли до Іспанії, Італії і Болгарії. Із полів Болгарії перець потрапив до України в XIX столітті. Перець овочевий вирощують як однорічну рослину, однак за своєю природою це рослина багаторічна.
Квасоля / Квасоля – одна з головних рослин стародавнього землеробства Перу, Мексики та інших країн Південної і Центральної Америки. Перші згадки про квасолю зустрічаються в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті часи китайці варили квасолю з рисом. Древні римляни з неї готували косметичний засіб – пудру. Вважалося, що вона чудово освіжає шкіру та розгладжує зморшки.
В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю і використовували її для приготування їжі. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися і в Європі.
Редька і редиска / Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті та Китаї готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло.
З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря три головні для них коренеплоди – редьку, буряк і моркву.
Редиска – найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з'явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки.
Шпинат / Прийнято вважати, що культивування шпинату почалося в Персії. Шпинат був одним із найпопулярніших овочів арабського світу. По Великому шовковому шляху шпинат привезли до Китаю, де в середині VII століття він отримав ім'я «перського овоча».
Жителям християнської Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В Італії в XV столітті цей овоч вважався весняною зеленню, яка прекрасно підходить для харчування під час Великого посту. В середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, з широким листям і круглим насінням.
Картопля / Батьківщиною картоплі вважається Перу і Болівія. В 1565 році її привезли до Європи з Південної Америки іспанські мореплавці. Картоплю спочатку використовували як декоративну рослину, а також варили варення із насіннєвих ягід. У XIX столітті в Європі картопля була такою рідкісною, що її дарували на свята.
Перша спроба масового поширення картоплі була невдалою. Спочатку селяни не знали, що картопля утворює бульби, а використовували в їжу отруйні насіннєві ягоди, що призводило до масових отруєнь. Тому в середині XIX століття траплялися «картопляні бунти», коли селян насильно змушували садити картоплю, яку ті називали «чортовим яблуком». Але поступово картопля завоювала популярність і до кінця XIX століття стала «другим хлібом» для селян.
ПОСІВНІ ПЛОЩІ / Овочеві культури та картоплю вирощують практично в усіх регіонах України. Найбільше овочів вирощували у Херсонській, Львівській, Дніпропетровській, Київській та Миколаївській областях, а картоплі – у Житомирській, Львівській, Вінницькій, Київській та Рівненській областях. Серед позитивних аспектів вирощування овочів є сприятливі природно-кліматичні умови, родючі ґрунти, порівняно дешева робоча сила, широкий споживчий ринок. Наші аграрії вміють вирощувати овочі та картоплю і здатні нарощувати обсяги їх виробництва, але розвиток галузі стримують обмежені потужності зберігання та переробки.
Впродовж останніх років овочівництво характеризується відносно стійким рівнем посівних площ і обсягів виробництва продукції. Галузь традиційно орієнтована на забезпечення внутрішнього ринку.
Протягом двадцяти років посівні площі овочів зменшилися на 11,1%. Це відбулося за рахунок підприємств, де за вказаний період посівні площі зменшилися на 70,6%. При цьому частка підприємств в посівних площах зменшилася з 21,6% в 2000 році до 7,1% в 2021 році.
Краща ситуація в господарствах населення, де за досліджуваний період посівні площі овочів зросли на 5,2%. При цьому частка посівних площ дрібних виробників зросла з 78,4% в 2000 році до 92,9% в 2021 році. Проте дрібні виробники в більшості випадків не мають спеціального обладнання та складських приміщень (холодильні, газові камери схову тощо) для зберігання продукції впродовж року без погіршення її якості. Тому більшість продукції реалізовується з низькою ефективністю на місцевих базарах і стихійних ринках в піковий період насичення ринку. Цінова ситуація на ринку овочів буде залежати від зміни багатьох факторів, зокрема, купівельної спроможності населення, обсягів виробництва та собівартості продукції, обсягів імпорту овочів тощо.
Переважну частку (98,6%) в посівах овочевих культур займають овочі відкритого ґрунту.
Протягом досліджуваного періоду відбувалася оптимізація посівних площ під овочевими культурами відкритого ґрунту, внаслідок чого площа їх посіву зменшилася на 11,9% (з 516 тис га в 2000 році до 454,5 тис га в 2021 році).
Зменшення посівних площ відбулося практично по усіх овочевих культурах відкритого ґрунту.
При цьому посівні площі помідорів зменшилися на 28,4%, капусти – на 20,1%, цибулі – на 16,6%, огірків – на 13,2%, буряка столового – на 6,3%, часнику – на 2,1%. В той же час площі моркви зросли на 5,4%, перцю – на 3,3%.
Основна частка посівних площ овочів відкритого ґрунту зосереджена в господарствах населення: капусти – 95,1%, перцю – 91,6%, огірків – 94,9%, помідор – 82,3%, часнику – 98,7%, цибулі – 93,1%, моркви столової – 94,4%, буряка столового – 97,2%.
Для забезпечення населення овочами в зимово-весняний період в теплицях та парниках вирощують овочі закритого ґрунту. Це переважно овочеві культури, які не мають тривалого періоду зберігання (огірки, помідори, зелень тощо).
Сезонна циклічність обсягів пропозиції значно впливає на рівень цін на овочеву продукцію. Ціни на овочі закритого ґрунту в цей час на порядок вищі, що дозволяє виробникам отримувати більші доходи і мотивує їх до розширення посівних площ. Протягом досліджуваного періоду посівні площі овочів закритого ґрунту зросли в 2,7 рази і досягли 6,5 тис га в 2021 році. При цьому площі посіву помідор зросли в 2,7 рази – до 3,0 тис га, а огірків в 2,3 рази – до 3,0 тис га. В цей час для задоволення попиту на внутрішній ринок активно імпортуються овочі з-за кордону.
Звичною справою для українця є вирощування картоплі, яку справедливо вважають «другим хлібом». Сприятливі природно-кліматичні умови дозволяють вирощувати картоплю практично на всій території України. Однак найбільш сприятливі умови і найвища урожайність картоплі в Лісостеповій зоні та на Поліссі. Особливістю вирощування картоплі є те, що її можна садити на одному місці більше трьох років. Крім цінності як продовольчої культури, в Україні давно відомі цілющі властивості картоплі. Вона застосовується при опіках, екземі, лікуванні дихальних шляхів, гастритів. Картоплю широко використовують в косметиці, a продукти її переробки – у харчовій, кондитерській, текстильній та інших видах промисловості.
Картоплю в Україні переважно вирощують господарства населення, частка яких в посівних площах складає 98,5%. Через кліматичні зміни, низьку маржинальність картоплярства, високу вартість насіння, ЗЗР та добрив посівні площі картоплі за останніх 20 років зменшилися на 21,3%. Проте застосування інтенсивних технологій та інноваційних підходів дозволяє вітчизняним виробникам картоплі нарощувати урожайність культури і підтримувати обсяги виробництва на рівні в середньому близько 20 млн тонн на рік.
ПРОДОВЖЕННЯ СТАТТІ ЧИТАЙТЕ В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
